РЕСЕМАНТИЗАЦІЯ ПРОСТОТИ В „ІСТОРІЇ СЛOВ’ЯНОБОЛГАРСЬКІЙ” ПАЇСІЯ ХИЛЕНДАРСЬКОГО І „БАЙ ГАНЬО” АЛЕКО КОНСТАНТИНОВА (міжтекстовий аналіз)

Анотація

У статті розглядаються зміни в семантичній структурі і аксіологічній значущості концепту „простоти” болгарського народу в двох значимих для болгарської культури творах – „Історії слов’яноболгарській”, написаній ідеологом болгарського національного Відродження Паїсієм Хилендарським, і „Бай Ганьо. Неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина” Алеко Константинова – твір, написаний у кінці передмодерної літературної епохи. Аналіз показує, що обидва твори вступають в міжтекстовий діалог. „Історія слов’яноболгарськa” переосмислює і нейтралізує негативні коннотації, що містяться у визначенні „простоти” по відношенню до етноніма „болгарин”, а твір А. Константинова їх повертає, доповнюючи його семантику. Таким чином, „Бай Ганьо” у болгарській культурі підриває ідеологію Відродження, знищує аксіологічний пріоритет „простого народу”, підтриманий ідеологами національного Відродження, він повертає болгарина в допаїсіївську епоху самозречення і поклоніння чужому.