ДО ПИТАННЯ ПРО ҐЕНЕЗУ ЧИШИЙСЬКИХ ГОВІРОК

Анотація

У статті досліджуються основні фонетичні, морфологічні та лексичні риси говірки с. Городнє (стара назва Чийшия), Болградського району Одеської області, раритетні особливості чийшийської говірки, що дозволяють визначити її ґенезу та місце серед інших болгарських переселенських говірок в Україні та в метрополії. Метою дослідження є визначення корпусу фонетичних, морфологічних та лексичних рис, які уможливлюють встановлення  типу говірки. Об’єктом дослідження є болгарські переселенські говірки Півдня України, предметом дослідження – говірка с. Городнє (Чийшия). Матеріал зібрано під час експедицій в с. Городнє та зі словника с. Калчево, де теж мешкають носії чийшийської говірки. Основними методами дослідження стали описовий, порівняльний та семантико-етимологічний аналіз досліджуваних лексем. У результаті дослідження було з’ясовано, що найбільшу кількість спільних рис у фонетичній та лексичній системі чийшийська говірка має з південно-східними говірками метрополії. Практичне впровадження результатів дослідження можливе при укладенні словника болгарських переселенських говірок в Україні та словника балканізмів.  Висновки. Чийшийська говірка не належить до північно-східних болгарських говірок, вона є мішаною, в ній зафіксована низка рис балканських ъ-говорів, південно-східних болгарських говірок і навіть південно-західних. Найбільшу кількість фонетичних, граматичних і лексичних сходжень фіксуємо в рупських, деяких родопських та південно-західних болгарських говірках. Яскравим прикладом цьому є наявність ітеративних дієслів, зафіксованих болгарськими діалектологами переважно в південно-західних говірках. Ітеративні дієслівні форми – одна з характерних рис і рупських говірок. Вони зафіксовані у східномакедонських говірках і в солунських. Архаїчні типи ітеративних дієслівних форм утворені за типом старих інфінітивних основ -ова-, -иева, тобто з суф. -ова- (в діалектах 

-ува-): казовам, видьовам, пцовам (псувам), плодновам, празновам, легновам. Деякі з них існували ще в староболгарській мові. М’якість приголосних л’ та н’ (шел’чи, казан’чи, мийун’чи, мъл’ч’ешна вудъ, гъл’чъ та ін.) в чийшийських говірках і стабільність консонанта в є також характерними рисами південно-західних болгарських говірок та деяких рупських.

Визначення ареалів диференційних ознак – одна з актуальних проблем болгарської діалектології. Необхідне подальше дослідження лексики болгарських переселенських говірок у плані лінгвогеографії та історії, щоб визначити їхні давні й більш пізні зв’язки з іншими південнослов’янськими говірками та діалектами інших балканських народів, установити хронологію спільних елементів.