ДІАГНОСТУЮЧІ РИСИ БОЛГАРСЬКОЇ ГОВІРКИ с. ВЕЛИКИЙ БУЯЛИК (БЛАГОЄВО)

Анотація

У статті досліджуються основні фонетичні, морфологічні та лексичні маркери говірки села Великий Буялик (старі назви: Кошково, Благоєво), яка належить до південно-східних болгарських говірок фракійського типу. Риси південно-східних болгарських говірок фіксуємо на усіх рівнях. На фонетичному рівні це рефлекси ятя, стабільність консонантів х та ф, наявність протетичного х, йотація голосних на початку слова, особливий тип наголосу – на першому складі в іменниках і дієсловах наказового способу, слабша редукція ненаголошених голосних та ін. На морфологічному рівні це наявність специфічних займенників (йас, незин, незина), які характерні для говірок фракійського типу, та частка майбутнього часу ке. Значна кількість лексичних маркерів вказує на фракійський тип говірки. Це такі лексичні маркери: разбой ‘ткацький верстат’, хуртувам ‘говорити’, хурата ‘слово’, джубринки ‘шкварки’, карпуза ‘кавун’, синия ‘низенький столик’ та інші. До раритетних належать лексеми дал, далче ‘гілка, гілочка’, транка ‘дзвіночок’, бацкам ‘цілувати, вдарити’, бубота ‘кукурузне борошно’, ватральче ‘кочерга’ та інші. Велика кількість запозичень з української мови (балакам, балакуч, балачка, бо, бричка, бреша, бичок, виделка, драбина, клямка, шпак, хмара, хмарно, сирники) зумовлена україномовним оточенням. Типовою для фракійських говірок є весільна термінологія (главеш ‘заручини’, главеник ‘наречений’, слугиня ‘кухарка’). Унікальними є назви деяких свят, не зафіксованих в інших болгарських діалектах Бессарабії (Лажички).